(Матеріал не містить виключно вичерпних даних, подає лише окремі версії. Дискусії та різноманітні доповнення вітаються).
Новий рік та Коляда, обряди та звичаї новорічно-різдвяного святкового циклу, хоч і є невід’ємною частиною буття кожного українця, проте донині викликають чимало запитань: від справжності дати Різдва до скажімо, такого, чому ми з року в рік серед зими раптом виголошуємо наступне: “Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка…”, хоча добре знаємо, що ластівка прилітає лише навесні…
Головна причина різнорідної суміші українських звичаєвих уявлень, на думку багатьох дослідників, криється у такому феномені як українське двовір’я, про яке писали митрополит Іларіон (Іван Огієнко), Б. Савчук і багато інших вчених. Сутність цього явища полягає у накладенні один на одного основних змістових та звичаєвих понять слов’янського язичництва і християнства, що витворило у результаті так зване “народне християнство”, коли у свідомості людей потужно зберігалися дохристиянські уявлення про Всесвіт, продовжувала жити звична обрядовість, водночас поступово глибоко вкорінювалися нові християнські постулати з вірою в єдиного Бога, християнською любов’ю до ближнього, толерантністю і милосердям. Зараз ми сповідуємо християнство, проте відмовитися від язичницьких уявлень наших пращурів, які закладені нам генетично, від глибокої шани Сонця та Землі, свого Роду (родини) як основи життєдіяльності українського суспільства, ми все ж таки не можемо. Тому вдало поєднуємо прославу Господа у християнських колядках з величанням Землі, РОДУ у тих, що збереглися ще з давніх дохристиянських часів.
Як все починалося? Ні для кого не секрет, що наші далекі предки-слов’яни були язичниками. Історія язичництва як сукупності релігійних уявлень сягає сивої давнини і нараховує тисячі століть. Формувалося давньослов’янське язичництво надзвичайно довготривалий період і мало чимало запозичень з вірувань трипільців, а згодом кочових племен, які перебували на наших теренах (скіфів, готів, гунів, фракійців та інших). Язичництво еволюціонувало, трансформувався пантеон головних богів, додавалися нові, з’являлися різні магічні ритуали тощо. Головні вірування наших предків полягали у звеличуванні Богині-Прародительки, Богині-Матері, яка у союзі з Небесним Богом, давала людству та природі ЖИТТЯ. Природа, земля, хліборобство, а також РІД навколо ВОГНИЩА, і тісно пов’язаний з цим культ померлих предків, уявлення про безсмертну душу, відповідні звичаї та обряди складали основу релігійності давніх слов’ян.
Михайло Грушевський писав, що наші предки “Ясними і веселими очима дивилися на світ Божий. Не знали темних і суворих богів, що напосідаються на щастя чоловіка. Вище всього славили й шанували світло і тепло світове, що дає себе знати в сонці, в теплі, в буйній рослинності, в усім житті природи…” Слов’яни вірили у бісів, проте в ті часи це були лише сутності природи, а не лихі демони. До відьом також не ставились погано, навпаки, їх вважали тими, хто “відає”, тобто знає більше, аніж інші.
Уся обрядовість була пов'язана з головними центрами релігійних святинь – РОДОМ (основою тогочасного суспільного устрою), ЗЕМЛЕЮ – хліборобство було основою ЖИТТЯ, і відповідно, хліборобським календарним циклом – засіванням, оброблянням землі, збиранням врожаю і т. д.
Робота на землі повністю залежала від змін пір року і довжини сонячного дня. Відповідно і календар слов’ян також був тісно прив’язаний до хліборобства. Він відзначався високою точністю. Рік поділявся на місяці і три пори року – весна, осінь, зима, які у сукупності складали цикл – ЛІТО, так називався у слов’ян сучасний звичний для нас РІК. Нове Літо або НОВОЛІТТЯ приходило і відзначалося саме навесні, коли все починало оживати, розквітати, і Весна входила у свої права. Такий Новий Рік і відзначали наші пращури, радіючи, що подолані окови зими. Славили у своїх піснеспівах землю, початок життя, розквіт природи, засівали на добрий почин (адже землю засівають навесні): “Сійся-родися, жито-пшениця, жито-пшениця, всяка пашниця…” І щоб Земля була Щедрою на врожай для людей, їй ЩЕДРУВАЛИ. Щедрували і господарям (бажали усіх щедрот, тобто у сучасному розуміння – благ людських – достатку, добра, які були наслідком щедрих врожаїв), і таким чином, давали оптимістичний старт Новому Рокові-Літові. До речі, якщо колядка відома і в інших народів, наприклад, поляків, сербів, то щедрівка збереглася лише на українських теренах.
Коляда – хто вона? Наші пращури володіли точними знаннями про дні весняного рівнодення і зимового сонцестояння або ж сонцевороту. У ці дні приносили шану відповідним богам і урочисто відзначали, як святкові, обрядами, ігрищами, піснями і т. д. Одним із таких важливих днів вважався День зимового сонцевороту – коли ніч найдовша, а день найкоротший (і це було в ніч з 24 на 25 грудня). Саме у цей час за давніми уявленнями, Коляда -- богиня НЕБА, мати Сонця, дружина Даждьбога народжувала НОВЕ СОНЦЕ – Божича, що обов’язково відбувалося на Землі, у дніпрових сагах. Але оскільки її переслідувала зла богиня смерті і хвороб Мара, котра не бажала початку нового життя, і прагнула викрасти нове сонце, щоб запанувала ВІЧНА ТЕМРЯВА і ЗЛО, то Коляда перетворювалася на Козу – звідси походить обряд ведення Кози (сучасне Маланкування), який зараз проводять на Старий Новий Рік. А тоді цей обряд проводили, щоб відвернути від Новонародженого Сонця злих духів, щоб серед сотень людських ряджених кіз, Мара не змогла розпізнати головну -- богиню Коляду. На прославу народження Божича співали колядки. Безумовно однозначно важко дати відповідь на питання, коли саме виникала і формувалася віра в того чи іншого бога, з’явилася та чи інша колядка, той чи інший обряд. Проте можна чітко стверджувати, що слов’яни не знали, що таке святкувати Новий рік у сучасному його виразі, а відзначали певні зміни природних явищах – зростання світлового дня у грудні та остаточне пробудження природи з часу сонячного рівнодення у березні, звідси й починали рахувати новий рік – ЛІТО.
Поступово Русь підійшла до нового явища – християнства, яке, до речі, було відоме ще з часів антів. Християнство стало державною релігією. Його прийняття засвідчило не лише фундаментальні зміни суспільної свідомості, а й значно зміцнило державність Київської Русі. Після запровадження християнства на Русі було прийнято і юліанський календар (розроблений ще за Юлія Цезаря, остаточно прийнятий Нікейським церковним собором у 325 р.). Засади язичництва руйнувалися, носіїв знань – жерців, волхвів знищували. Ще одним засобом заради утвердження християнства стало свідоме накладання патріархами церкви християнських свят на язичницькі. З утвердженням християнства давні язичницькі обряди Новоліття та Коляди розподілилися по християнських святах Різдва, Богоявлення, а також значно пізніше Св. Василія (Нового року). Водночас слід зауважити, що з прийняттям християнства до вжитку поступово входить підрахунок років за візантійською ерою, тобто починаючи з вересня. І вереснева, і березнева системи відрахунку років використовувались паралельно, проте остання продовжувала переважати.
Різдво Христове почали святкувати в ніч з 24 на 25 грудня. Воно співпадало з днем сонячного сонцевороту, проте мало зовсім інший зміст, і означало прихід до людей Бога-Сина заради людського спасіння. Народження Бога-Сина також прославляли народними колядками. Християнські ж церковні коляди у більшості є авторськими.
Чимало змінив Петро І. Він запровадив Новий Рік з 1 січня 1700 р., чим відокремив його святкування від релігійних елементів – чи то колишніх язичницьких (сонцевороту 24-25 грудня), чи християнських (народження Христа); прийняв нову еру від Різдва Христового, ліквідувавши літочислення від сотворення світу, яке налічувало близько 5-6 тис. років. Обряди березневого Новоліття і деякі обряди відзначення слов’янами зимового сонцевороту поступово перекочували на 1 січня. Складно з’ясувати як це відбулося, як утверджувався той чи інший обряд у святкуванні саме Нового Року. Тобто вже 31 грудня був поширений обряд братчини – родина збиралася за багатим столом – Щедрим вечором (з новолітніх обрядів) і водночас святкували св. Меланії (церковне свято), а також водили козу (з обрядів сонцевороту), а 1 січня вже святкували св. Василя і Новий Рік, посівали, в деяких місцевостях щедрували (з новолітньої слов’янської обрядовості). Хоча зараз, скажімо, в окремих регіонах заходу України щедрують саме на Святий вечір перед Йорданом (Богоявленням).
Новий рік став найголовнішим святом у радянські часи. Щодо Діда Мороза, то це – свідомий витвір радянської ідеології задля знищення релігійних свят Різдва і Святого Миколая.
Дата Різдва – 7 січня. У 16 ст. Папа Римський Григорій ХІІІ абсолютно вірно звернув увагу на те, що юліанський календар, який містив неточності, уже не відповідає астрономічному часові, що було найперше помітно в дні весняного рівнодення і сонцестояння, які вже не співпадали з усталеними датами 21 березня, 24-25 грудня тощо. Розходження складали 10 діб, і надалі ця різниця лише зростала. Було прийнято рішення ліквідувати її, розробивши і прийнявши новий календар, а потім змістивши дати календаря таким чином, щоб астрономічне весняне рівнодення почало співпадати із датою 21 березня. Дивно, але у той час новий календар (мабуть як і все нове) викликав різкий спротив у суспільстві. Проти нього виступили провідні тогочасні діячі, насамперед, церковні. Календар найперше тісно пов’язаний з релігією, а через зміщення дат відбулося так, що могли співпасти дати святкування Великодня у християн з єврейською Пасхою. Православний константинопольський клір вважав це недопустимою практикою. Проти календаря і проти Папи розпочали боротьбу. Папу навіть називали антихристом. У тогочасній Польщі календар прийняли, і навіть силою намагалися насаджувати українцям, які перебували під їхньою владою, що викликало надзвичайно різкий спротив. В обороні юліанського календаря став і видатний український діяч, магнат Костянтин Острозький. Отже, за юліанським календарем українці і надалі святкували Різдво у ніч з 24 на 25 грудня, проте в іншій частині світу, котра все ж прийняла календар Папи Григорія (григоріанський), було вже зовсім інше число, яке відповідало фактичному астрономічному часові, наприклад, 4 січня, згодом – 5 січня через зростання різниці у часі, а у ХІХ ст. склалося так, що фактично Різдво православними святкувалося 6 січня, хоча за юліанським календарем це було 25 грудня. На практиці взаємодія двох календарних систем викликала величезні труднощі у міжнародних відносинах, у веденні торгівлі тощо. Тому згодом вже у документах, пресі, широкому вжитку зазначали дві дати (за старим юліанським стилем, і за новим григоріанським). Юліанський календар дійсно мав вагомі неточності, і це довелося визнавати. В Україні григоріанський календар прийняли у 1918 р., тобто аж на початку ХХ ст. Проте Православна Церква відмовилася його затверджувати. Це був час, коли Церква продовжувала святкувати Різдво 25 грудня за юліанським календарем, проте за григоріанським – новим стилем, ця дата змістилася на 7 січня. Впорядкувати дату святкування Різдва намагалися у 1923 році, проте саме Московський патріархат відмовився перейти на астрономічний час 25 грудня. Інші зимові свята також змістилися у нас на 14 днів, Новий рік з 1 січня перейшов на 14 січня, Богоявлення почали святкувати не 7 січня, а аж 19-ого.
З одного боку, якщо Новий рік довелося повернути на своє місце, тобто на 1 січня, то чому б і не перенести Різдво та інші зимові свята, які б відповідали внутрішнім відчуттям суспільства (коли набагато більш прийнятним є святкувати спершу Народження Христа, а вже потім Новий рік), і йти в ногу з усім світом, бути разом з ним у цьому величному святі. Щодо Нового Року, то хотілося б, щоб 1 січня було наповнене не китайськими символами, які жодного стосунку до нас не мають, а якимось особливим змістом: пошаною св. Василія Великого; унікальними українськими обрядами, які побутували раніше. З іншого боку, мають рацію українські церковні діячі, коли заявляють, що за перенесенням дати святкування Різдва Христового може настати новий зовсім непотрібний розкол у суспільстві. Водночас завжди варто пам’ятати, що ми святкуємо не дату, а саме подію Народження Ісуса Христа і приходу Господа до людей.
Чимало змінив Петро І. Він запровадив Новий Рік з 1 січня 1700 р., чим відокремив його святкування від релігійних елементів – чи то колишніх язичницьких (сонцевороту 24-25 грудня), чи християнських (народження Христа); прийняв нову еру від Різдва Христового, ліквідувавши літочислення від сотворення світу, яке налічувало близько 5-6 тис. років. Обряди березневого Новоліття і деякі обряди відзначення слов’янами зимового сонцевороту поступово перекочували на 1 січня. Складно з’ясувати як це відбулося, як утверджувався той чи інший обряд у святкуванні саме Нового Року. Тобто вже 31 грудня був поширений обряд братчини – родина збиралася за багатим столом – Щедрим вечором (з новолітніх обрядів) і водночас святкували св. Меланії (церковне свято), а також водили козу (з обрядів сонцевороту), а 1 січня вже святкували св. Василя і Новий Рік, посівали, в деяких місцевостях щедрували (з новолітньої слов’янської обрядовості). Хоча зараз, скажімо, в окремих регіонах заходу України щедрують саме на Святий вечір перед Йорданом (Богоявленням).
Новий рік став найголовнішим святом у радянські часи. Щодо Діда Мороза, то це – свідомий витвір радянської ідеології задля знищення релігійних свят Різдва і Святого Миколая.
Дата Різдва – 7 січня. У 16 ст. Папа Римський Григорій ХІІІ абсолютно вірно звернув увагу на те, що юліанський календар, який містив неточності, уже не відповідає астрономічному часові, що було найперше помітно в дні весняного рівнодення і сонцестояння, які вже не співпадали з усталеними датами 21 березня, 24-25 грудня тощо. Розходження складали 10 діб, і надалі ця різниця лише зростала. Було прийнято рішення ліквідувати її, розробивши і прийнявши новий календар, а потім змістивши дати календаря таким чином, щоб астрономічне весняне рівнодення почало співпадати із датою 21 березня. Дивно, але у той час новий календар (мабуть як і все нове) викликав різкий спротив у суспільстві. Проти нього виступили провідні тогочасні діячі, насамперед, церковні. Календар найперше тісно пов’язаний з релігією, а через зміщення дат відбулося так, що могли співпасти дати святкування Великодня у християн з єврейською Пасхою. Православний константинопольський клір вважав це недопустимою практикою. Проти календаря і проти Папи розпочали боротьбу. Папу навіть називали антихристом. У тогочасній Польщі календар прийняли, і навіть силою намагалися насаджувати українцям, які перебували під їхньою владою, що викликало надзвичайно різкий спротив. В обороні юліанського календаря став і видатний український діяч, магнат Костянтин Острозький. Отже, за юліанським календарем українці і надалі святкували Різдво у ніч з 24 на 25 грудня, проте в іншій частині світу, котра все ж прийняла календар Папи Григорія (григоріанський), було вже зовсім інше число, яке відповідало фактичному астрономічному часові, наприклад, 4 січня, згодом – 5 січня через зростання різниці у часі, а у ХІХ ст. склалося так, що фактично Різдво православними святкувалося 6 січня, хоча за юліанським календарем це було 25 грудня. На практиці взаємодія двох календарних систем викликала величезні труднощі у міжнародних відносинах, у веденні торгівлі тощо. Тому згодом вже у документах, пресі, широкому вжитку зазначали дві дати (за старим юліанським стилем, і за новим григоріанським). Юліанський календар дійсно мав вагомі неточності, і це довелося визнавати. В Україні григоріанський календар прийняли у 1918 р., тобто аж на початку ХХ ст. Проте Православна Церква відмовилася його затверджувати. Це був час, коли Церква продовжувала святкувати Різдво 25 грудня за юліанським календарем, проте за григоріанським – новим стилем, ця дата змістилася на 7 січня. Впорядкувати дату святкування Різдва намагалися у 1923 році, проте саме Московський патріархат відмовився перейти на астрономічний час 25 грудня. Інші зимові свята також змістилися у нас на 14 днів, Новий рік з 1 січня перейшов на 14 січня, Богоявлення почали святкувати не 7 січня, а аж 19-ого.
З одного боку, якщо Новий рік довелося повернути на своє місце, тобто на 1 січня, то чому б і не перенести Різдво та інші зимові свята, які б відповідали внутрішнім відчуттям суспільства (коли набагато більш прийнятним є святкувати спершу Народження Христа, а вже потім Новий рік), і йти в ногу з усім світом, бути разом з ним у цьому величному святі. Щодо Нового Року, то хотілося б, щоб 1 січня було наповнене не китайськими символами, які жодного стосунку до нас не мають, а якимось особливим змістом: пошаною св. Василія Великого; унікальними українськими обрядами, які побутували раніше. З іншого боку, мають рацію українські церковні діячі, коли заявляють, що за перенесенням дати святкування Різдва Христового може настати новий зовсім непотрібний розкол у суспільстві. Водночас завжди варто пам’ятати, що ми святкуємо не дату, а саме подію Народження Ісуса Христа і приходу Господа до людей.
Джерела: Етнографія України: навч. посібник / За ред. проф. С. А Макарчука (Львів, 2004); Грушевський М. Ілюстрована історія України (К., 1992); Крашенінін В. Слов’янський календар: система літочислення, новоліття [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://spadok.org.ua/narodni-zvychayi-i-obryady/slovyanskyy-kalendar (01.01.2021); Огієнко І. (митрополит Іларіон). Українська Церква. Нариси з історії Української Православної Церкви (К., 1993); Савчук Б. Українська етнологія: навч. посібник (Івано-Франківськ, 2004); Спеціальні історичні дисципліни: довідник, навч. посіб. Кер. авт. кол. І.Н.Войцехівська (К., 2004).
Немає коментарів:
Дописати коментар