 |
| 28 червня - День Конституції України |
Конституція – явище історичне: вона постійно розвивається і вдосконалюється, її сутність не може розглядатися як щось застигле і незмінне. І це не випадково: історія засвідчує, що застиглість – це деградація і смерть інститутів суспільства. Ось чому зміна й оновлюваність суспільства – неодмінна умова нормального його функціонування і розвитку.
Україна – держава з великою традицією державотворення. До головних пам’яток правової культури України належить “Руська Правда”, яку певною мірою можна назвати основним законом українського середньовіччя. Прийнята в ХІ ст. за часів великого князя київського Ярослава Мудрого, збірка законів регулювала суспільне життя і заклала правові підвалини українського державотворення. Продовжили законотворчий процес на українських землях литовські статути XVI століття, які ґрунтувалися на “Руській Правді”, являючи собою класичний кодекс феодального права; а також березневі статті Б. Хмельницького, що стали правовою основою існування Гетьманщини – української держави часів переходу від Середньовіччя до Нового часу. Визначною пам’яткою правової культури не лише України, а й цілої Європи стала Конституція Пилипа Орлика. Ідеї, закладені в ній, – поділ влади, суверенітет народу – випередили час на декілька десятків років.
Цінним кодексом XVIII століття є “Права, за якими судиться малоросійський народ”. Наступним етапом у творенні законодавчої бази стали універсали Центральної Ради та Конституція УНР, конституційні акти Гетьманату, Директорії та ЗУНР. Вони заклали основи існування модерної української держави початку ХХ століття.
Конституція, у сучасному розумінні значення даного поняття, регулювала також відносини українського радянського суспільства. Положення чотирьох конституцій, які були прийняті за всю історію існування СРСР і продубльовані українською партійною верхівкою, вважались одними з найдемократичніших в цілому світі, незважаючи на проголошену керівну роль Комуністичної партії, адже визначали всі права та свободи радянської людини, а в державному устрої – право кожної республіки на самовизначення. Проте основний закон держави залишився декларацією.
Глибокі зміни в устрої України в 1991 році, проголошення акту про незалежність показали необхідність існування нової Конституції України, яка й була прийнята 28 червня 1996 року, що стало епохальною подією для України. Хоча Основний Закон України має найвищу юридичну силу, та на сьогодні до нього прийнято численні поправки. Реалії сьогодення вимагають прийняття нової Конституції України. Сучасний конституційний стан характеризується перевагою політики над правом. Та лише за умов переваги права над політикою можна сподіватися, що Конституція з політико-ідеологічного документа перетвориться на правовий. Цього вчить український досвід і світова практика конституціоналізму. Саме за таких обставин сучасна українська Конституція стане Основним Законом як для громадян, так і для влади.
Немає коментарів:
Дописати коментар