14 лютого - День Святого Валентина (День закоханих)
СМС вітання з днем святого Валентина
Любові, удачі, радості від життя і оточення!
Хай з тобою завжди буде кохана людина.
Вірш до дня закоханих
Дві речі між людьми найбільшого вартують,
Життя й кохання - тіло і душа.
Без духа тіло - прах, його вітри роздують
Й знаку не стане, заросте трава.
Так без кохання і життя тьмяніє,
Як лист осінній піде в небуття.
Щасливий той, хто зрозуміть зуміє,
Що лиш Любов - продовження життя.
***
***
СМС привітання до дня закоханих
Нічого кращого немає,
як серце серцю довіряє,
людські надії сподівання,
і найбезмежніше кохання.
***
СМС вітання з днем святого Валентина
День Святого Валентина - свято це для нас,
Тебе я вітаю та цілую багато-багато раз.
***
Привітання до дня святого Валентина
Кохання - це вічність, це радості час.
Воно незабутнє для нас.
Ми будемо разом, я вірю у це,
і з днем Валентина вітаю Тебе!
***
Загальне вітання з днем святого Валентина
Прийміть мої щирі сердечні вітання
Зі святом закоханих, святом кохання.
Бажаю закоханим більше весни,
А тим хто шукає - кохання знайти.
***
З днем Кохання
Із чудовим днем любові
Щирі сердечні вітання,
Хай буде у житті доволі
І ласки й ніжності й кохання!
***
***
З ДНЕМ ЗАКОХАНИХ
До сонця квіт свій простягає,
Вона лиш сповнена Тобою
Життя у собі відчуває!
***
Вітання з днем святого Валентина подрузі (другові)
Нехай Валентин як в добрій казці
Подарує тобі щастя,
А Амурчик у намисті
Принесе кохання чисте,
А від мене подарунок -
Дружній поцілунок
Привітання з днем святого Валентина
Хочу з днем Валентина привітати,Та цю Валентинку подарувати.
Милуйся, читай й бережи,
А якщо скучаєш - дзвони!
Поетичні рядки про кохання
Спізнилася на цілу чверть століття.
Ти поряд був? Чи був весь час без мене?
Відбулась провесінь. Зійшло поліття.
Вже пізній осені кортить на сцену.
І я куліси розсуваю: “Прошу!”
Зіграй і ти свої останні ролі
Без декорацій, танців, макінтошу,
А щоб побільше болю, болю, болю…
Пекучого… Аж забагато миті
Для – не спізнитися: завіса впала.
Спектакль закінчено. Надії вбиті.
Мала ілюзія – і та пропала…
Зима. І чує вже серед завій:
Коханий твій – не твій…, не твій…, не твій…
***
КОЛИ ЗІ МНОЮ ТИ
Моя рука лежить в твоїй руці, -
Я відчуваю поцілунок на щоці,
Ми йдемо поряд, і усе життя
Хотіла б так іти до забуття!
Мов скрипка, тужно забриніла осінь,
Струна натягнута, неначе тятива.
Весільний вальс лунає нам ще й досі,
Мелодія все та ж – не ті слова.
Не ті слова. Слова десь загубились.
Злий вітер їх розкидав по світах,
А ми нових хотіли – не створили,
І щастя нашого заквилив птах.
І так розпукочорно! Сумно-біло!
Так туго-тяжко! Безнадійнокриво,
Немачогосказанно! Оніміло!
Жорстоко і розлуко-розлюбиво!
О, як мені нестерпно заболіло,
Як раптом затужило-затужило,
Як перекотиполе покотило
В моїй душі, як тіло скам’яніло…
Я вже ніщо, коли тобі не мила.
Пливе в долонях сонце весняне,
Розлучить нас з тобою сірий потяг.
Там, в вічнім щасті, ти згадай мене.
Згадай мою любов, розмову тиху,
Й червоні вишні, що танцюють вальс,
Ця згадка вбереже тебе від лиха,
Ця згадка, розтривожена для нас.
Босоніж по калюжах,
Промокла під брудним дощем,
Між сірих стін і сірих перехожих,
Така, як всі, - з накинутим плащем.
Збирала мрії, дотики і миті,
Холодні ранки і пророчі сни,
Обіцяні зірки й волошки в житі,
Така, як всі, втікала від весни.
Хотіла волі, щастя і тепла,
Просила в світу спокою і тиші,
А боса під дощем до Нього йшла
Така як всі, а може, трохи інша.
Сьогодні кожний крок хотів би бути вальсом:
Не студить вітер уст — зігрівся біля них;
І радісно моїм тонким, рухливим пальцям
Торкатись інших рук і квітів весняних.
Тебе нема, нема... Та в серці сміх іскриться,
Ось він стрільне в юрбу, мов золотий шампан!
В чужих очах вогонь, привітом сяють лиця,
І кожний мій порив — сьогодні владний пан.
Любов — лише тобі... А це її уламки,
Це — через край вино, в повітря квіт дерев,
Це щастя, що росте в тісних обіймах рамки
Закритої душі і рамку цю дере,
Щоб зайвину свою розсипати перлисто:
Комусь там дотик рук, комусь гарячий сміх.
Ось так приходить мент, коли тяжке намисто
Перлинами летить до випадкових ніг.
Збірка віршів "Люблю" (1939)
ВАСИЛЬКИ
Васильки у полі, васильки у полі,
і у тебе, мила, васильки з-під вій,
і гаї синіють ген на видноколі,
і синіє щастя у душі моїй.
Одсіяють роки, мов хмарки над нами,
і ось так же в полі будуть двоє йти,
але нас не буде. Може, ми квітками,
може, васильками станем — я і ти.
Так же буде поле, як тепер, синіти,
і хмарки летіти в невідомий час,
і другий, далекий, сповнений привіту,
з рідними очима порівняє нас.
***
ЛІНА КОСТЕНКО
СВІТЛИЙ СОНЕТ
Як пощастило дівчині в сімнадцять,
в сімнадцять гарних, неповторних літ!
Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.
Вона ридає, але все як слід.
Вона росте ще, завтра буде вищенька.
Але печаль приходить завчасу.
Це ще не сльози – це квітуча вишенька,
що на світанку струшує росу.
Вона в житті зіткнулась з неприємістю:
хлопчина їй не відповів взаємністю.
І то чому: бо любить іншу дівчину,
а вірність має душу неподільчиву.
Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.
Як пощастило дівчинці в сімнадцять!
***
ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО
ЛЮБОВ
Дзвенять німою тугою ліси,
Коли їх ніч тремтлива обнімає
І від очей у ревності ховає
Принади їх первісної краси.
Бринять живою радістю ліси,
Як ранок спалахне на небокраї,
Як сонце огняне завісу піднімає
Із їх первісної і чистої краси.
Мені здається,— може, я не знаю,
Було і буде так у всі часи:
Любов, як сонце, світу відкриває
Безмежну велич людської краси.
І сонце, що встає, і серце, що кохає.
Ти — вся любов. Ти — чистота,
Довірливість благословенна.
Твоя краса мені свята,
Твоя любов мені священна.
Трояндо неба і землі,
В тобі всі їхні барви грають...
У мене сльози розцвітають,
Цвітуть думками на чолі.
В будинок твій я входжу, наче в сад,
І для тривог моїх, турбот моїх, досад
Мені дарує він красу землі і неба.
Я першим поглядом завжди дивлюсь на тебе,
Тобі присвячую я літ своїх світання,
Весну думок, весну свого кохання.
1957
***
СЕРГІЙ ПАНТЮК
А знаєш, це небо пише
Нам долю земну на двох.
М’які поцілунки в тиші
Карбує різдвяний Бог.
І гріється чай на Сонці,
Й лиш вітер його доп’є.
На ніжній твоїй долоньці
Життя причаїлось моє…
***
Ранкова кава
| Слова: Олексій Тичко | Музика: Йордана Дранчук |
| Виконує: Йордана Дранчук | |
Як пропливаєм нерозлийводою
за віком, за нещастям, за собою,
і ледь зчиняється переполох,
коли твоя рука черкає хвилю,
коли торкає дна моя рука,
і враз розлога пам’ять нешвидка
до уст підносить пересохле зілля
із тих лугів, де ми колись цвіли
і перемиті квіти вибирали.
Коли б ти знала, як ми не могли
прощатися, бо все життя єднались
і близились, і разом увійшли
у спільне річище, де скільки плину —
все видно нашу рідну Україну
з журливими кущами бугили.
(15.11.1972)
Немає коментарів:
Дописати коментар