 |
| День пам'яті |
У нашому повсякденні маємо не лише святкові чи урочисті дні, які передбачають торжество, радість та піднесення. Людину у її житті супроводжують і сумні моменти, які пов'язані із утратою близьких та рідних людей, тому пам'ять про них є складовою нашого буття.
Смерть найбільш справедливе явище на світі, бо ми всі рівні перед нею, вона не має обраних, і все розчиняється перед її лицем.
Проте коли ми втрачаємо рідних або близьких людей, нас огортає невимовний смуток та туга, тому ми завжди віримо, що ті, хто покинув цей світ, перебувають у кращому, іншому, невидимому світі і дивляться на нас з небес, і не покидають нас остаточно... Берегти пам'ять про всіх, кого вже немає з нами - це вияв людської любові...
Ми любимо, сумуємо, пам'ятаємо наших рідних, які вже не з нами, бо саме вони створили для нас оточуючий світ. Тому дні пам'яті - це не лише про них, а найперше про нас - про нашу вдячність, про єдність поколінь...
У кожного в житті існують Дні жалоби, коли ми відчуваємо біль за втратою близьких нам людей.
На офіційному державному рівні також існують Дні Жалоби або Скорботи, які визначаються державою.
День жалоби (скорботи) в Україні - це офіційно оголошений владою час скорботи через трагічні події з численними жертвами або смерть видатних осіб. У цей день приспускають державні прапори, скасовують розважальні заходи, концерти. Дні жалоби є одноразовими, але часто оголошуються під час війни. На екранах телебачення розміщують свічку, а в ефірі обмежують розважальні програми.
Скорботні дні (пам'ятні дати):
Окрім позапланових днів жалоби, в Україні існують фіксовані дні скорботи:
22 червня — День скорботи і вшанування пам'яті жертв війни.
20 лютого — День Героїв Небесної Сотні.
26 квітня — День чорнобильської трагедії.
18 травня — День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу.
Четверта субота листопада — День пам'яті жертв Голодомору.
Під час повномасштабного вторгнення Росії дні жалоби оголошуються часто у зв'язку з ракетними атаками та загибеллю цивільних осіб
Провідна неділя: правила, прикмети та
традиції
Отців і праотців, дідів і прадідів,
від перших аж до останніх…,
всіх пом’яни, Спасе наш”
(Четверта пісня канону утрені М’ясопусної суботи).
Свята Церква як Містичне Христове Тіло об’єднує всіх охрещених вірних чи вони ще тут на землі, чи вже у славі в небі… І якраз на науці святої віри про сопричастя основується прадавня практика Церкви, щоб молитися за тих, які відійшли до вічности. Хоч Церква у своїх щоденних молитвах і богослуженнях пам’ятає про душі померлих, все-таки вона, як добра мати, у часі церковного року призначає ще окремі дні для поминання й молитви за померлих. Ці дні називаємо поминальними…
«Після Воскресіння усі прославляють перемогу життя над смертю, правди над неправдою, добра над злом».
Провідна або поминальна неділя, проводи, провідки, гробки, радуниця, дарна неділя, Фомина неділя – все це назви однієї і тої ж традиції – згадувати душі померлих в першу після Великодня неділю. А другий тиждень після Пасхи називають поминальним тижнем. І лише одне з цих церковних найменувань вважається церковним – йдеться про Томину або Фомину неділю. У писанні йдеться, що один із апостолів, Фома, не повірив у Воскресіння Христа: «Не повірю, доки не вложу моїх пальців у Його рани,
– сказав апостол». І лише пересвідчившись у існуванні ран на тілі Христа, він увірував у Його Воскресіння. Тому весь наступний тиждень, як і останній сьомий день після вознесіння, вважається Фоминим.
Обряди та звичаї у поминальні дні
Традиції розповідають, що на Великдень Бог відпускає душі померлих на землю. До речі, прийнято впродовж тижня після Великодня виставляти на вікно запалену свічку, щоб душі знайшли дорогу додому, а також кілька крашанок, щоб задовільнити їхній голод. А в поминальну неділю душі повертаються назад на небо. От родичі і приходять на цвинтар попрощатися.
Але насправді традиція проводів з’явилася раніше від християнства і має язичницькі корені. Тому певний час ревні християни активно боролися із таким обрядом. Хоча з часом все ж таки поминальна неділя органічно вписалася у релігійний цикл Великодніх свят.
Радуниця, як ще називають Томину неділю, згадується ще у давньоруських літописах.
Тоді, за язичницькими традиціями, поминали родичів у період весняного відновлення природи. В ті часи це дійство символізувало колообіг “життя-смерть-життя”. Вважалося, що спільна із покійними трапеза додавала впевненості у сьогоденні живим, а мертвим допомагала заспокоїти дух.
Коли ця традиція перекочувала до християнства, її дещо змінили. Почали відспівувати молитви не лише у церквах, але й на цвинтарі. Освячували їжу, а вже тоді, біля могил, ділилася свяченою трапезою. Серед особливих страв виокремлюють: паску (можна залишити освячену ще з Великодня), книші, коливо, пироги, фарбували нову порцію крашанок. Коливо – це поминальна страва, яку готують не тільки на Провідки, але і на поминки за померлим родичем. Зазвичай цю ритуальну кашу готують як кутю, тобто з пшеничної крупи. Але ще поливають ситою з меду або цукрового сиропу (мед, або цукор, розведені водою). Ця страва також має язичницьке коріння, як і сам обряд Гробків, та і Пасхи загалом. Ще за язичництва господиня, окрім колива, у ці дні готувала страви, які особливо любили померлі при житті. Усі зносили їжу на кладовище, стелили скатертини між могил і ділились між собою стравами.
Церква забороняє влаштовувати трапезу на цвинтарі, як і розпивати алкоголь. Священики радять ритуальною їжею поділитися з ближніми, а саме з тими, хто її потребує.
Традиції поминальної неділі у регіонах України
У деяких містах і селах це роблять взагалі в понеділок одразу після Великодня. Спочатку в церквах проводять спеціальні служби, а потім на цвинтарі збираються родичі. Але, як стверджують самі священнослужителі, це зумовлено скоріше зручністю. Адже на Пасху в українців є три вихідних, і вони можуть собі дозволити приїхати до рідних на кладовище без відгулів на роботі.
Окрім цього, на Галичині та Центральній Україні немає звичаю накривати стіл на цвинтарі. Зате службу часто правлять одразу на цвинтарі у місцевій капличці, після чого священик окроплює могили. Обов’язково приносять поминальні калачі.
А от на Півдні, Поліссі і Закарпатті прийнято встановлювати в цей день столи і лавки біля могил родичів і збиратись там за наїдками всією родиною. А напередодні обов’язково приїжджають і прикрашають могилки, наводять чистоту. Вінки на поминальні дні купують заздалегідь, але встановлюють їх на могили вже в неділю. Також на Півдні залишають скибочку хліба, яку перед тим посипають сіллю. Вважається, що так годують душі померлих.
Релігієзнавці стверджують, що поминальна неділя завжди була особливою. В цей день люди можуть не тільки згадати усіх своїх родичів, але і духовно поєднатися з ними, насититись позитивною енергією і силами для подальшого життя і втілення своїх планів. Тому пропускати можливість вшанувати пам’ять близьких – не варто.
Провідна неділя асоціюється не лише з поминанням предків, але й з Проводами Великодня, завершенням Світлого Пасхального тижня в цілому. Тому у цей день готують головну великодню страву – мішанину з яєць-крашанок, ковбаси, шинки і хрону та влаштовують святковий обід, а також проводжають Паску гаївками біля церкви. Власне після відвідин цвинтаря молодь сходилася на церковне подвір’я і водила гаївки. Що ж до традицій перебування на кладовищі, то старалися перебувати тривалий час, обійти могили родичів, позасвічувати всюди свічки біля могил, згадати тих, кого вже немає на цьому світі, якнайдовше побути біля їхніх могил.
Окрім Провідної неділі, яка є особливо важливою, поминаємо померлих ще у наступні дні:
ПОМИНАЛЬНІ СУБОТИ
Субота - день молитви за померлих.
У церковному календарі не тільки кожний день у році присвячений якомусь празнику чи святому, але й кожний день тижня має свого покровителя.
У понеділок свята Церква почитає ангельські хори, які в небі посідають перше місце після Пресвятої Богородиці. Вівторок присвячений святому Йоанові Хрестителеві, бо він є символом усіх пророків. У середу пригадуємо зраду Ісуса Христа і початок Його страстей та віддаємо честь Животворящому хресту, на якому помер наш Спаситель. У четвер почитаємо святих апостолів і святого о. Миколая. У п’ятницю віддаємо поклін Христовим мукам і його смерти на хресті.
У суботу Господь Бог відпочивав після створення світу, і в суботу Ісус Христос спочив у гробі, спасши людський рід; отже, субота стала символом вічного спочинку і щастя в Бозі. Тому Церква присвятила суботу Всім святим, що відійшли до вічности…
М’ясопусна субота
Крім згадування про померлих у кожну суботу тижня, маємо ще в нашому церковному році деякі суботи, церковні богослужби яких уповні присвячені молитвам і поминанню померлих. Ті суботи звемо задушними, або поминальними. До них належить субота перед М’ясопусною неділею, друга, третя і четверта субота Великого посту та перед Зеленими святами.
М’ясопусна неділя згадує день Страшного Суду. І тому в суботу перед тим молимося “за всіх від віків померлих християн”, себто за всіх тих, які коли-небудь і де-небудь померли або згинули, про кого, може, ніхто ніколи не молиться, щоб усі вони могли стати на Страшному Суді по правиці вічного Судді.
Друга, третя і четверта суботи Великого посту
Великий піст — це не тільки час посту й покути, але й молитов за померлих. З цією метою виділено три суботи в пості. У часі Великого посту свята Літургія правиться тільки в суботу й неділю, а в инші дні правиться Літургія Передосвячених Дарів. Щоб померлі не залишилися без ласк і заслуг святої Літургії, то суботу в пості призначено на осібне поминання померлих.
Зеленосвяточна субота
Зіслання Святого Духа 50-го дня після Воскресення було завершенням справи відкуплення людського роду. Тому свята Церква, бажаючи, щоб і померлі були учасниками дарів відкуплення, у цю суботу поминає всіх від віків спочилих християн.
ІНШІ ПОМИНАЛЬНІ ДНІ
Третини; Дев’ятини; Сороковини
Східна Церква має прадавній звичай поминати померлих 3-го, 9-го і 40-го дня після смерти, тому і ці дні звуться третини, дев’ятини й сорочини або чотиридесятини. Ті поминання сягають апостольських часів. У требнику Петра Могили говориться і про духовне значення тих поминальних днів: “Поминання 3-го дня означає, що померлий вірив у Христа, Який воскрес 3-го дня, а також і те, що померлий зберіг три богословські чесноти: віру, надію і любов. Поминанням 9-го дня просимо Господа Бога, щоб через заступництво небесних ангельських хорів упокоїв померлого зі святими на місці грішних ангелів. Поминання 40-го дня на спомин 40-денного Христового посту й 40-го його перебування на землі по своєму воскресінні, а також на спомин 40-го посту Мойсея і пророка Іллі”. Вищеназвані поминання називаються також сорокоустами. Слово “сорокоуст” дослівно означає: сорок уст, себто моління 40 устами чи священиками. Вірні, щоб гідно пом’янути своїх померлих членів родини у 3-ій, 9-ий чи 40-ий день смерти, давали на відправи до великих церков-соборів, де було багато священиків, щоб у відправах в один день брало участь 40 священиків. Багатші замовляли сорокоусти не тільки в 40 церквах рівночасно, але й через 40 днів, тобто сорок разів по сорок. У часі сорокоустів читають диптихи, тобто списки померлих. Тепер звемо сорокоустами окремі моління за померлих під час Великого посту.
Колись давніше у нас був звичай при відправі парастасу чи панахиди ставити в церкві на тетраподі посудину з коливом. Коливо — грецьке слово, означає кутя, або варена пшениця з медом. Пшениця означає, що тіло померлого колись воскресне, подібно як зернятко пшениці, посіяне в землю, на якийсь час наче завмирає, а відтак сходить і плід приносить. Солодкість меду є символом вічної радости і щастя в небі. Разом із кутею ставлять також три хліби, що мали б означати жертву для померлих.
Річниці смерті й похорону
Виявом нашої любові до тих, що відійшли до вічности, є також наші моління в роковини їхньої смерті чи похорону. Це похвальний християнський звичай у роковини замовляти відправу святої Літургії, парастасу чи панахиди. Так ми засвідчуємо нашу любов до дорогих нам померлих і нашу вдячність їм.
Зеленосвяточні поминки на гробах героїв
У новіших часах на землях Галицької України був звичай іти на Зелені свята з процесією на могили тих, які віддали своє життя за Рідний Край, і там правити панахиди за спокій їхніх душ.
Задушні дні
Задушні дні — це поминальні дні в християнській традиції, присвячені молитві за померлих, відвідуванню кладовищ та впорядкуванню могил. Особливо активно відзначаються на початку листопада (1-2 число) у католицькій та греко-католицькій традиціях.
Основні особливості задушних днів:
· Відвідування могил: Люди прибирають на цвинтарях, ставлять квіти, запалюють свічки та лампадки як символ пам'яті та любові.
· Молитва: Це час спільної молитви за душі померлих, особливо тих, хто перебуває у Чистилищі, щоб полегшити їхній шлях до неба.
· Традиції в Україні: На Галичині та Закарпатті прийнято запалювати свічки 1 листопада, що перегукується з європейськими традиціями, але вшанування померлих відбувається протягом усього року в батьківські суботи.
Задушні дні — це час духовної єдності живих і померлих, молитви за порятунок душ та прояв пошани до покійних.
Димитрієва субота.
У требнику митрополита Петра Могили сказано ще про поминання померлих у суботу перед празником святого великомученика Димитрія. Та це поминання не є традицією ані Східної Церкви, ані нашого українського народу. Цей звичай прийшов до нас від московської Церкви. Підставою для поминань у цю суботу стала перемога великого князя Димитрія Івановича Донського над татарським ханом Мамаєм 8 вересня 1380 року на Куликовому Полі. Князь Димитрій Донський (1362-1389) після перемоги наказав щорічно поминати воїнів, які полягли в тій битві. З часом почали поминати не лише воїнів, а днем поминання стала субота перед святим Димитрієм, мабуть, тому, що сам святий був воїном.
День усіх померлих (лат. In Commemoratione Omnium Fidelium Defunctorum) — християнське свято, день пам'яті всіх померлих вірних в римо-католицькій церкві, яке відзначають 2 листопада, після Дня всіх святих. У цей день, особливо на заході України, не лише римо-католики, а й представники інших конфесій, за традицією, відвідують могили родичів, священники відправляють панахиди, а люди запалюють свічки і ставлять квіти.
Походження цього свята
Історія вшанування Дня усіх померлих пов'язана із Днем усіх святих та культом перших мучеників християнської ери. На початку християни відзначали «день народження до неба» (dies natalis), тобто день мучеництва поодиноких християн. Зазвичай, цей день співпадав з днем поховання, тому за загальноприйнятим тоді звичаєм, біля їхніх могил відбувалися трапези. У випадку християн цією трапезою було звершення Євхаристії. На початку спомин святих мучеників був стисло пов'язаний з місцем перебування їхніх останків тіла. Згодом, завдяки взаємному обміну літургійними календарями поміж локальними церковними спільнотами, згадування мучеників якогось одного місця поширюється також на інші церковні округи.
У ІІІ-IV ст. виникає окреме свято всіх Мучеників, оскільки протягом Літургічного року було вже неможливо згадати усіх відомих і безіменних християн, які пролили кров заради Господа та Його Євангелія.
У перші віки християнства поминання померлих обмежувалося родинним колом. Особливими днями молитви за померлих були дні у безпосередній близькості до похорону, а також річниці смерті. Тому якийсь один загальновстановлений день пам'яті всіх померлих християн був для античної Церкви зовсім невідомий.
Такий день народжується у стінах монастирів. До сьогодні в багатьох чернечих спільнотах є звичай згадування поіменно своїх попередників і молитись за них у річницю їхнього відходу до Господа.
Проте справжнє народження поминального дня на Заході пов'язане з іменем абата Одилона з Клюні (відомий бенедектинський монастир у Франції), котрий наказав в усіх підлеглих йому монастирях відзначати 2-го листопада як спомин усіх померлих вірних. У цей час в західній Церкві 1-го листопада вже відзначалося свято Всіх Святих. Тому дата абата Одилона, призначена для спомину усіх померлих християн, має глибокий зв'язок зі святом Всіх Святих.
З монастиря Клюні цей звичай поширився в усій Західній Церкві, яка до сьогоднішнього дня поминає усіх померлих другого листопада, тобто на другий день після урочистого згадування Всіх Святих.
Література: о. Юліян Катрій, ЧСВВ. “Пізнай свій обряд”;Вікіпедія; канал 24.
***
День пам'яті жертв голодоморів в Україні відзначається щорічно у четверту суботу листопада (у 2025 році - 22 листопада). Цей день присвячений вшануванню мільйонів українців, знищених штучними голодами 1921–1923, 1932–1933 та 1946–1947 років, з головним акцентом на Голодоморі 1932–1933 років як геноциді.
Основні традиції та заходи:
· Загальнонаціональна хвилина мовчання: Проходить о 16:00, після якої запалюють свічки.
· Акція «Свічка у вікні»: Традиція запалювати свічку пам'яті на підвіконні, запропонована Джеймсом Мейсом у 2003 році, символізує скорботу та пам'ять про померлих.
· Жалобні заходи:
Відбуваються біля пам'ятників жертвам Голодомору, у храмах та Залі пам'яті Національного музею Голодомору-геноциду в Києві.
· Гасло: «Де б ти не був, запали Свічку пам'яті».
У цей день Україна та світ згадують про злочин комуністичного тоталітарного режиму, який намагався знищити українську націю, і підкреслюють важливість пам'яті для недопущення повторення таких трагедій.
***
День пам'яті полеглих у бою під Крутами – пам'ятна дата боротьби за незалежність України, коли у нерівному бою біля залізничної станції Крути 24-27 січня 1918 року проти більшовиків загинув цвіт української нації – молоді хлопці-гімназисти.
Подвиг Героїв Крут став частиною української історичної пам'яті та важливою складовою в національно-патріотичному вихованні молоді.
Щорічне вшанування пам'яті Герої Крут закріплено у Постанові Верховної Ради України № 261-VII від 16 травня 2013 року «Про відзначення подвигу героїв бою під Крутами».
Щорічно, 29 січня, у м. Києві, патріотичні організації проводять вшанування пам'яті героїв Крут. Збір відбувається біля станції метро «Арсенальна». Початок скорботної ходи, як правило, о 12.00 — від станції до Аскольдової могили, де відбувається мітинг-реквієм.
Павло Тичина «Пам’яті тридцяти» (1918)
На Аскольдовій Могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів українців,
Славних молодих...
На Аскольдовій Могилі
Український цвіт —
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.
На кого посміла знятись
Зрадника рука?
Квітне сонце, грає вітер
І Дніпро-ріка...
На кого завзявся Каїн
Боже, покарай! —
Понад все вони любили
Свій коханий край.
Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих. —
На Аскольдовій Могилі
Поховали їх.
***
***
День пам'яті кіборгів в Україні відзначають 16 січня (неофіційно з 2016 р., за ініціативи бійців) або 20 січня (за рішенням Міноборони та Головнокомандувача ЗСУ) на вшанування героїчної оборони Донецького аеропорту (ДАП), яка тривала 242 дні ( з 26 травня 2014 – до 22 січня 2015 року). Кіборги – це символ незламності, які вистояли під шквальним вогнем, коли "не встояв бетон".
Ключові факти про подвиг Кіборгів:
· Хто такі кіборги: Прізвисько дали самі бойовики, вражені стійкістю українських військових, які утримували позиції в руїнах аеропорту.
· Трагічна дата:
16–20 січня 2015 року – останні дні оборони, коли ворог підірвав перекриття нового терміналу. 20 січня 2015 року під завалами загинули десятки українських захисників.
· Втрати: Під час оборони ДАП загинули понад 200 українських воїнів, понад 500 отримали поранення.
· Вшанування: У цей день згадують не лише військових, а й медиків та волонтерів, які допомагали боронити летовище.
Як вшановують пам'ять:
· Відбуваються поминальні заходи, покладання квітів до меморіалів (наприклад, біля Київського військового ліцею імені Івана Богуна).
· Державні нагороди (часто посмертно) вручають захисникам аеропорту.
· Проводяться вечори пам'яті, покази фільмів ("Кіборги. Герої не вмирають" режисера Ахтема Сеітаблаєва).
Кіборги стали символом патріотизму та відданості, довівши, що сила духу важливіша за технічну перевагу.
***
День пам'яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність держави, відзначається щороку 29 серпня. Встановлено Указом Президента України від 23 серпня 2019 року № 621. Дата приурочена до річниці Іловайської трагедії 2014 року, коли під час виходу з оточення загинула найбільша кількість українських воїнів. Цей день — час для вшанування Героїв загальнонаціональною хвилиною мовчання. Символічно проводиться Всеукраїнська акція пам'яті «Сонях», оскільки 29 серпня 2014 року багато українських воїнів загинули, долаючи соняшникові поля.
Традиційно відбуваються покладання квітів, приспущення Державного Прапора України, загальнонаціональна хвилина мовчання, обмеження розважальних заходів.
Не варто плутати День пам'яті (29 серпня) із День захисників і захисниць України (1 жовтня), який є державним святом на честь діючих військових, відзначається у Покрову Пресвятої Богородиці.
***
Українська нація щорічно відзначає Дні пам’яті, пов’язані з подіями Другої світової війни, жертвами якої стали мільйони її представників. До них належать:
День пам'яті та примирення – день вшанування загиблих воїнів, жертв війни та воєнних злочинів, депортацій та жертв злочинів проти людяності, скоєних у роки Другої світової війни. Саме на території України відбувалися найзапекліші бої усієї війни. Відзначається 8 травня.
Міжнародний День пам’яті жертв Голокосту, який відзначається 27 січня.
***
Молитва за всякого померлого
Пом'яни, Господи, Боже наш, у вірі й надії на життя вічне спочилого раба Твого, брата нашого (ім'я), як Милосердий і Чоловіколюбець, відпускаючи гріхи та загладжуючи неправди. Полегши, прости всі його провини вільні й невільні, визволи його від вічної муки та вогню гієнського і дай йому користуватися і споживати вічні Твої блага, наготовані для тих, що люблять Тебе. Коли ж і згрішив він, та не відступив від Тебе і безсумнівно в Отця і Сина, і Святого Духа, Тебе в Тройці славимого, вірував і одиницю в Тройці і Тройцю в одиниці православно аж до останнього свого подиху визнавав, будь милостивим до нього і віру в Тебе замість діл прийми і зі святими Твоїми, як щедрий, упокой. Нема бо чоловіка, що жив би і не згрішив, Ти один тільки без усякого гріха і правда Твоя – правда вічна, і Ти один Бог милостей і щедрот, і чоловіколюбності. І Тобі славу возсилаємо, Отцю, Сину і Святому Духові нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
***
***
***
***
В. Симоненко
Дід умер
От і все.
Поховали старезного діда,
закопали навіки у землю святу.
Він тепер вже не встане
і ранком не піде
із косою під гору круту.
І не стане мантачкою тишу будити,
задивлятися в небо, як гаснуть зірки.
Лиш росою по нім буде плакати жито
і пливтимуть над ним непомітно віки.
От і все.
Поховали хорошу людину,
повернули навіки у лоно землі.
Та невже ж
помістились в тісну домовину
всі турботи його,
всі надії, жалі?
Та невже ж то
йому все віднині байдуже —
чи світитиме сонце,
чи ніч напливе?
Біль у душу мою закрадається вужем,
Відчай груди мені розпанахує, рве.
Я готовий
повірити в царство небесне,
бо не хочу,
щоб в землю ішли без сліда
безіменні,
святі,
незрівнянно чудесні,
горді діти землі,
вірні діти труда.
Хай шалені гудуть
над планетою весни,
хай трава пнеться вгору
крізь листя старе...
Я не вірю,
що дід із могили воскресне
але вірю,
що ні —
він увесь не умре.
Його думи нехитрі
додумають внуки,
і з очей ще віки пломенітимуть в них
його пристрасть і гнів,
його радощі й муки,
що, вмираючи,
він передав для живих.
Немає коментарів:
Дописати коментар